Юрію Гульчуку зараз 23 роки. Він народився та виріс у Києві, вивчав іноземні мови в університеті, але так і не закінчив його. Він розмовляє китайською, англійською, польською мовами.
Про звільненого морпіха Юрія Гульчука ідеться у великому матеріалі DW.
Юрій навчався з обміну в Угорщині та Німеччині, подорожував країнами Європи та Китаю. У грудні 2021 року він добровільно пішов до армії. За його словами, основною причиною стало те, що він не міг знайти роботу, а потрібні були гроші.
Киянин потрапив до 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ, брав участь в обороні Маріуполя, де потрапив у полон у квітні 2022 року. Там він провів 2,5 роки, зокрема в Оленівці Донецької області. Ту колонію за важкі умови називали “концтабором”. У липні 2022 року там загинуло понад 50 українських полонених. Потім Юрій утримувався в Рязанській області та в Мордовії.
Гульчук повернувся на батьківщину у вересні 2024 року під час обміну полоненими. Тоді багато ЗМІ опублікували відео, як юнака зустрічає мати. Вона обіймає і гладить сина, але той не реагує ні словами, ні емоціями, ніби втратив дар мови. Вже за кілька днів Юрій пішов на виправлення і заговорив. Він розповів про жорстокі тортури в полоні і про те, що після полону втратив 50 кг ваги.
“Мені кажуть, що можуть зробити публічним ПІБ і місце проживання “лікаря зло” – одного зі співробітників секретного центру ІЧ-10 у Мордовії. Він там працює медиком. Лютий хлопець, електрошокером любив бити. Там є залихватські хлопці, які не проти і рукою, і ногою, і трубкою, і мокрою ганчіркою”. За його словами, іншими варіантами тортур було нацькувати собак або приставити електрошокер до геніталій.
Проте Юрій відмовився впізнавати того, хто його катував.
“Для мене те, що він робив, – лише частина того зла, яке робили мені незаслужено люди. Якщо мені мститися росіянам, які так у полоні до мене ставилися, то тоді мені потрібно мститися і українцям, які до мене так ставилися, близьким людям. Інакше це буде несправедливо. Значить, мені залишається або мститися всім, сказати собі Lex Ta, всіх. Якщо я мститиму всім, то сам себе цією злобою вилучення.
Терпіти злість усередині самого себе і щовечора засипати з думкою, що бажаєш комусь смерті, – сам себе роз’їдаєш цим. Простіше забути, запити холодною водою і рухати далі”, – продовжив він.
За його словами, “злоби у світі зараз і так достатньо”. Він вважає, що саме “ті, хто на громадянці, часто висловлюють ненависницькі підходи, що треба труїти, топити”.
Він не оформлював інвалідність після полону, адже вважає, що важливо не сприймати себе інвалідом.
“У моєму уявленні фізичне здоров’я походить від психологічного настрою. І як себе налаштуєш, так далі й підеш життям. Я собі говорю, що я здоровий”.
Юрій також відмовився від реабілітації Після звільнення з полону він потрапив до центру “Лісова галявина” під Києвом, але провів там лише два тижні.
“З реабілітаційного центру я змився настільки швидко, як взагалі можливо”, – розповів він. За його словами, це пов’язано з тим, що ще до війни він бував у центрі психологічної допомоги через конфлікт із батьками. “Мене тримали під замком ще до полону, – зізнається Юрій. – Це та причина, через яку мені трішки простіше було психологічно, ніж іншим”.
Юрій поділився, що ще до війни, у ході конфлікту з батьками, звик усі проблеми “просто не сприймати буквально, лише як фоновий шум, бо тільки так психіка могла вижити бодай у якомусь вигляді”. За словами чоловіка, саме це спричинило мовчання та беземоційність при поверненні з полону, що привернуло увагу ЗМІ.
Нині Юрій не має постійної роботи, лише невеликі підробітки як репетитора англійської мови.
“Цей рік планую просто спокійно пожити, приходити до тями фізично і психологічно. Потім планую поїхати до Німеччини, вчитися і знайти роботу”, – розповів він.
У вільний час він вчить німецьку мову, стріляє в тирі, ходить на уроки вокалу, відвідує тренажерний зал, подорожує.