Дитяча гра – це не просто забавка, а яскраве дзеркало внутрішнього світу малюка та потужний інструмент його розвитку, каже експертка з артпсихології Вікторія Назаревич.
Саме в грі дитина вільно виражає свої емоції, переживання, бажання та страхи, не приховуючи нічого. Тому уважне спостереження за ігровою поведінкою може стати для дорослих цінним ключем до розуміння її емоційного стану та можливих труднощів у розвитку.
Якщо ви помічаєте хоча б один із цих сигналів у грі вашої дитини, це привід проявити особливу чуйність та, за необхідності, звернутися за консультацією до фахівця.
1. Емоційна “плоскість” або надмірна реактивність
- Гра без емоцій: Герої в іграх дитини не проявляють жодних почуттів. Сюжет розгортається монотонно та “плоско” емоційно
- Неадекватна емоційність: Навіть незначні зміни в грі викликають бурхливу реакцію – істерики, сльози, агресію
- Невміння програвати: Дитина не може прийняти програш або невдачу, зривається, ламає іграшки, тікає або плаче
- Постійна роль жертви: Улюбленими персонажами стають ті, кого постійно ображають, карають або “вбивають”
2. Обмеження у виборі ігор та сенсорна/моторна одноманітність
- Зацикленість на одному типі: Дитина грається лише машинками, м’якими іграшками або займається виключно ліпленням, відкидаючи всі інші пропозиції
- Уникнення сенсорних ігор: Відмова від ігор з піском, водою, фарбами та іншими матеріалами, які зазвичай цікаві дітям, може свідчити про сенсорну гіперчутливість
- Стереотипні рухи: Фіксація на повторюваних рухах без емоційного забарвлення: закручування, обертання, гойдання
- Труднощі з дрібною моторикою: Уникання ігор з дрібними предметами може вказувати на незрілість моторики
3. Мовлення в грі: тривожні дзвіночки
- Мовчазна гра після 3 років: Дитина грається мовчки, не озвучуючи дії персонажів
- Відсутність діалогу: Між ігровими персонажами немає розмов, дитина не говорить від їхнього імені
- Ехолалія без контексту: Повторення фраз із мультфільмів або розмов дорослих без розуміння ситуації в грі
- Шаблонні вигуки: Постійне використання одних і тих самих фраз, незалежно від ігрової ситуації
4. Відлуння стресу: тривожність та ПТСР у грі
- Повторення травматичних подій: Дитина постійно відтворює в грі сцени бійок, пожеж, смертей, лікарняних маніпуляцій або сюжетів війни
- Гра у темряву та монстрів: Регулярні ігри, де домінують страхи, чудовиська та привиди
- Самоізоляція в грі: Персонаж постійно ховається, його ізолюють, або дитина озвучує небажання “жити” навіть у грі – це надзвичайно серйозний сигнал, що потребує негайної уваги фахівця!
5. Бідність уяви та відірваність від реальності
- Гра без сюжету: Відсутність будь-якої послідовності дій, символізму чи мети – лише безцільна маніпуляція предметами
- Копіювання без фантазії: Нездатність вигадати нову ігрову ситуацію – лише точне відтворення побаченого в мультфільмі
- Відсутність ролей після 4-5 років: Персонажі не мають власних “ролей”, функцій чи дій у грі, коли уява стає ключовим елементом
6. Повна відсутність сюжетної гри
- Ігнорування сюжету після 2,5-3 років: Дитина взагалі не проявляє інтересу до сюжетно-рольових ігор
- Нерозуміння призначення іграшок: Використання іграшок не за призначенням (наприклад, розглядає машинку лише як брязкальце)
Коли звертатися за допомогою?
Не зволікайте зі зверненням до дитячого психолога або психіатра, якщо ви помічаєте наступні сигнали:
- Ігрова поведінка викликає у дитини або оточуючих сильне напруження, стрес, страх або агресію
- Зазначені симптоми спостерігаються понад 2 місяці та не змінюються з віком дитини
- Дитина не реагує на спроби залучити її до нових форм гри або спільну гру з дорослим