Українські санкарі достойно виступили на Зимових Олімпійських іграх 2026, покращили особисті результати, а в командній естафеті вибороли 6-те місце, що є рекордом для України в цьому виді. Про підготовку атлетів у непростому зимовому виді спорту кореспонденту «Великого Києва» розповів головний тренер національної збірної команди України, Президент ГО «Федерація санного спорту України» Тарас Гарцула.
Кор. «ВК»: На днях 10 українських санкарів завершили змагання у Мілані-Кортині. Як відбувалася підготовка наших спортсменів до Змових Олімпійських ігор 2026?
Тарас Гарцула: Підготовка до Олімпійських ігор не триває рік. Це 4-річний цикл. Складається програма, до неї відбираються всі спортсмени, які мають потенціал потрапити на Олімпіаду. Це і можливості для молоді, яка підростає, і для досвідчених санкарів. З кожним роком ближче до Олімпіади система покращувалася, усе вдосконалювалося, а списки кандидатів скорочувалися. Зрештою, ми вийшли на сезон уже за півроку підготовки до Олімпійських ігор в кількості шістнадцять спортсменів. А ліцензій отримали 10.
Кор. «ВК»: На яких тренувальних базах проходила підготовка, адже для прокату санок потрібен лід?
Тарас Гарцула: У нас взагалі процес підготовки непростий. Санний спорт – дуже важкий, складно-технічний вид. Він вимагає мати підготовку спортсмена, як космонавта.
Адже за швидкості 100 км/год при повороті 90 градусів швидкість збільшується, сила навантаження на спортсмена зростає у 4,8-5 G. Космонавт в космосі отримує 6-7 G. А у нас якщо швидкість врахувати не 100, а 120-130 км/год, то перенавантаження можна прирівняти до космонавта
Тому ми ведемо підготовку по-різному. Починаючи з березня-квітня працюємо над відновленням організму і над функціональним станом. Щоб підвести організм до того, аби він досяг потрібної форми. А після цього починаємо працювати і приймати великі навантаження. Стараємося ще на початку сезону заробляти м’язову масу. Адже це сила, а від сили залежить старт, як будуть переживати перенавантаження на трасі. Далі переходимо з функціональних тренувань на силові тренування.
Читайте також: Підтримка співвітчизників та вдячність ЗСУ – українці на Зимових Олімпійських іграх розказали про мотивацію
Потім це все об’єднується у швидкосилові тренування. Тоді в літній період усе зберігається, додається ще стартова, роликова підготовка – це вже більш спеціальна підготовка. Так середина літа починається, липень. А у серпні ми реєструємося на стартову підготовку, плюс витримуємо ці всі навантаження, що були від початку сезону. Зберігаємо ту форму, і покращуємо вже ближче до нового сезону.
Кор. «ВК»: А коли починаєте вирушати на тренування в умовах морозів?
Тарас Гарцула: В кінцівересня починають працювати перші санні траси. Зокрема, в Норвегії, яка найпівнічніше знаходиться. Для цього треба, щоб на вулиці температура піднялася не вище – 5 градусів. Якщо взяти національну дорослу команду, підготовка проходить повністю закордоном.
Так, важко у такий період, що ми не можемо приїжджати додому, адже зараз авіасполучення немає, ми не можемо добиратися швидко, щоби спортсмени могли морально відпочивати від санного спорту. Але ми намагаємося скласти такий план, щоб відпочивали, не лише був санний спорт в цьому процесі. Коли є переїзди, дорога, намагаємося щось побачити.
А також ми враховуємо варіативність траси – щоб зрозуміти, як на швидкості спортсмен може відреагувати на певні складності, які будуть на трасі. Ми маємо для спортсменів різні траси за варіативністю. Аби санкар він був завчений на однорідній, а плюс варіативність.
Ми літньо-роликову також використовуємо для тренування варіативності. Але положення – це аеродинаміка. Якщо неправильне буде положення в санях, великі втрати швидкості будуть. А в нас втрата швидкості враховує соті, десятки секунд на фініші. Слід орєнтуватися в будь-якому просторі.
Коли санкар стартує, його чистий час серцевого скорочення 60 ударів, а коли фінішує, ЧСС може складати 160 ударів за хвилину
Кор. «ВК»: Як відрізняється складність виконання в одиночних санях і в двійках?
Тарас Гарцула: Складність лише в тому, що треба, щоб, умовно, автомобілем керували два водія. Потрібен період, аби це все налагодити, щоб санкарі працювали як єдиний організм. Це, знаєте, скільки треба від’їздити, побитися, отримати травми. Але деколи виходить з першого разу, якщо правильно підібрати двох спортсменів, правильно посадити в санки. Буває і таке. Але ж кожна людина – це індивід, це важко зібрати. Має бути якесь звикання. Вони мають знати думки один одного.
Читайте також: Дитяча мрія, що стала реальністю: українські санкарі-олімпійці показали щемливі фото
Кор. «ВК»: Тобто, ви спочатку виїжджаєте туди, де швидше з’являється сніг, а потім переїжджаєте в іншу якусь країну?
Тарас Гарцула: Ми намагаємося довго не засиджуватися, кожен тиждень-півтора міняти трасу. Починаємо так, що шукаємо, як з економічної сторони буде правильно.
Наприклад, у минулому році всі поїхали на першиц тиждень в Норвегію тренуватися. Але нам на той період запропонували одне тренування на команду. І там мало бути 2-3 заїзди в день. Ми ж на цей тиждень поїхали в Латвію, на саму естакаду, і були до 4 жовтня. А коли поїхали в Норвегію, вже всі спортсмени з інших країн поїхали, відтренувались. А ми цей обєм, що пропустили, зекономили на кількості – мали більше як 2 тренування на день. І об’єм тренувльний у нас був зосереджений на більшу кількість, якість.
А зимою – повернулися в Латвію на відому нам трасу, бо ми вже мали готовий об’єм, були готові їхати на санках. Тоді ми почали з того, що треба щось шукати в санях, експериментувати, змінювати. Для цього треба було приїхати на ту трасу, яку ми найбільше знаємо.
Кор. «ВК»: Чому так виходить, що латвійська стала вашою домашньою трасою?
Тарас Гарцула: Причин декілька. Перше –зі старої історії. Ми були в Радянському Союзі, разом пережили зміни. Плюс, вони такі самі люди, як ми, так само мислять, і з ними легше спілкуватися, порозумітися. Друге – економічна сторона. В Латвії дешевше, ніж в інших країнах. Також є спортивні майданчики, нас всі там вже знають, що ми там, наші діти можуть і безкоштовно потренуватися на вулиці, крім санної траси. Дають нам таку можливість. За санні траси, звичайно, платимо, це ж інфраструктура. Дають нам таку можливість. Також це одна з найближчих трас до України, зручна за ціновою політикою, одне з найдешевших місць для проживання, харчування і тренування.
Хоча в минулому році доросла збірна команда більше тренування проводила не в Латвії. Навіть в Америці ми мали два заходи на одній трасі, у Німеччині мали на одній трасі два заходи. А спортсмени дитячого віку та юніори були в Латвії – їхали для того, щоб вони вивчали трасу. Щоб коли ми потім поїдемо, вони знали трасу по максимуму, а ми могли експериментувати з тими санями. Тому ми її називаємо нашою домашньою трасою – бо на ній найбільш зосереджуємося.
Читайте також: Дружба, міцніша за спорт: українські санкарі тренуються у Латвії, а латвійці підіймають шоломи з Гераскевичем
Кор. «ВК»: Тобто, це вже роками ви туди найбільше, найчастіше приїжджаєте в Латвію?
Тарас Гарцула: У нас в Україні своєї траси немає. Найближча траса від нас є в Німеччині, біля Дрездена. Туди 900 км, а в Латвію 1100. Ми для наших спортсменів проводимо чемпіонати України. Там зі спортсменів відбираємо до Збірної команди України. Якщо спортсмен потрапив до Збірної, він переходить на державне забезпечення. А поки спортсмен заходиться в дитячо-юнацькій спортивній школі, чи в обласній школі спортивній, закордон його не відправляють. Не таке фінансування. У нас все працює в системі піраміди. Школа відправляє на обласні змагання, область на українські змагання.
Якщо б у нас була траса в Україні, ми могли би поводити. Можливо, у нас було б більше дітей, приїжджали б, привозили
А закордон, ще й за законодавством не можуть усіх дітей вивезти. Тому шукають спонсорів, батьків, допомагають. Хто як може з тренерів це зробити, так і довозить.
Спортсмени тренуються, то вже ми федерацією допомагаємо перекрити витрати, з’їзд зробити..
Кор. «ВК»: Природні умови в Україні дозволяють створення в горах технічних баз?
Тарас Гарцула: Звичайно. І це не лише в горах. Можна і стартові естакади в містах зробити. Повірте, в горах навпаки проблемніше побудувати базу. От уявімо, наприклад, що в Буковелі знайдеться спонсор і збудує трасу. Яка об’єктивність буде її використання для спортсменів? Дітей-туристів там місцевих не дуже багато. Підуть люди на лижі, трампліни, як у Ворохті. Але треба робити ближче до населених пунктів, де буде де черпати дітям. Бо діти будуть заповнювати цю базу. Або наступне – ні одна державна організація не зможе, якщо буде потреба, вивезти дітей і утримати їх там на зборі у Буковелі 3-4 місяці, щоб вони побули. Немає такого, не буде. Це нереально стільки. Треба будувати в таких заселених місцях, де буде зручно добиратися дітям, де їх можна віддавати, і робити цілу систему – школу, організацію, ось це мало б бути.
Збудувати це ще не діло, а потім воно буде стояти, як стоїть у Ванкувері. Там найдорожчий лижний курорт світовий, найбільший літній покрив снігу, найвищий – до 2-ох метрів. Але дітей-санкарів немає, бо там туристичне місце, і тому лише туристи. І живуть ті, що обслуговують туристів
Коли була Олімпійська надія-2022, санний спорт запропонував місце між Львовом і Виниками, там де команда “Рух” тренується. А з другої сторони там ще є гори. І там є висновки, що це найкраще місце для будівництва санної траси. Це було б саме те – бо до центру міста близько, і готелі дешеві, діти є, школи є. населений пункт Львів, населений пункт Винники, збоку ще декілька сіл сходиться. Дуже б було правильно зроблено. Але це не від нас залежить.
Кор. «ВК»: У тих регіонах, наскільки знаю з досвіду своїх друзів, на вихідні виїжджають у гори, як на дачу…
Тарас Гарцула: Ось, тому я кажу, що траса має бути десь поближче до населених пунктів. Як, наприклад, у нас стара траса в місті Кременець. Об’єктивно гарне місце, є населений пункт, села, дітям треба тренуватися. Там може бути, біля Львова можна. Ну і плюс, збудувати трасу це одне, а треба, щоб вона мала прив’язку до фанатів, аби зародилися люди, які будуть там працювати, приводити цю молодь. Не для того, щоб стояв залізобетонний пам’ятник великий, і не було кому туди прийти.
Кор. «ВК»: Повертаючись до Олімпійських ігор, ми бачили під час трансляції, що латвійська команда підтримувала Україну щодо Гераскевича. Яка у вас комунікація з тими латвійськими спортсменами і тренерами, з якими ви поруч тренуєтеся?
Тарас Гарцула: Вони нам дуже допомагають, підказують. Ми були якось з дорослою командою виїхали з України 26 вересня. І брали все, що могли взяти. А латвійці періодично повертаються додому, у них сполучення є, вони можуть собі те в санях зробити, що треба, вони ж вдома. Якщо ж ми повернемось в Україну, і треба буде якусь майстерню, це можна знайти. Але щоб це зробити, складна логістика, витрати транспортні. Тому ми з ними працюємо. Вони нам допомагають, підказують свої можливі напрацьовані варіанти, деколи підказують.
У нас тісна співпраця з Латвією. Ну і плюс, Латвія, ви знаєте, вона на державному рівні підтриму Україну. Там політика європейська, така як і в нас, в Україні. Тому ми з ними дуже гарно співпрацюємо. І не лише з Латвією. Зараз санний спорт з’явився в Естонії. Там маленька команда, перше чотириріччя, розвиваються. Ми з ними співпрацюємо. Ми їм дуже допомагаємо, розказуємо про свої можливості. У Литві майже немає санного спорту, він там не розвивається. Немає фанатів, немає людей, які б на професійному рівні почали цим займатись. Але загалом нас підтримують дуже багато.
Як почалося повномасштабне вторгнення, ми отримували підтримку від Америки для наших спортсменів, в Латвії отримували фінансову підтримку, навіть наші діти приїжджали, жили там, тренувалися. Від Південної Кореї ми отримували підтримку від Олімпійської спадщини 2018 року. Від австрійської сторони отримували 3 навчально- тренувальні збори для нашої молоді, у 2022-2023 роках наші діти могли там тренуватися. Також є у нас порозуміння в Німеччині – деколи нам дають стартові естакади, щоб потренуватися. З трасами більш проблемніше, бо завантажені і плюс за години встановлення там треба платити. Але загалом на державному рівні нас підтримують дуже багато країн.
Можливо, ви помітили на Олімпіаді, як американський спортсмен підняв шолом. Якщо передивитися, багато країн почали піднімати шоломи. Просто там поодиноко так було. Не всі зорієнтувалися. Можливо, якби це було б більш напрацювано, але склалось так.
Читайте також: “Пам’ять — це не порушення”: українська санкарка Олена Смага підтримала ідею шолома Гераскевича на олімпіаді
Кор. «ВК»: У день конфлікту з Гераскевичем переживали багато…
Тарас Гарцула: Цей день для нашої команди був дуже важким. Ми думали, чи виступати, чи не виступати. Розумієте, що сталося. Спортсмени шоломи знімають, такий рівень підтримки. Була «цікава» ситуація. Те, що команда санкарів стала на коліно – це організовано, сплановано було. Були інші ще варіанти напрацьовані. Але десь почали забороняти, були би втрати і для санного спорту, не лише для українського, світового.
Команда МОК дуже «цікаво» працює на світовому рівні. Не від нас це залежить. Від того, чи наша команда виступала, багато залежало. Бо якби не виступали, наш Національний олімпійський комітет був би відсторонений взагалі. І йдеться не лише про зимові види спорту, але і про літні види спорту, які були б відсторонені
Якщо Ви помітили, у нас було трошки більше зосереджено часу, і було так пропрацьовано, щоб у нас не забрали можливість сказати – щоб не могли стерти, не показати. Бо не все ж показують, не всі сторони того, що відбувається. Наші спортсмени оберталися в другу сторону до фотографів, щоб вони також зробили фотографії і зафіксували. Ми думали завчасно, як це зробити.
Кор. «ВК»: Розкажіть про найміцніших українських спортсменів на Олімпіаді, на кого ви ставили ставки цього разу? І чи проявилися вони настільки, наскільки Ви очікували?
Тарас Гарцула: Звичайно, наші спортсмени всі проявилися. У них був цього разу дуже такий характер, дуже гарно всі підійшли. Тому що у всіх видах програми показали найкращі результати. Це раз. Але це другорядне питання. Перше питання, я казав би, що нам планово ставили 6-7 ліцензій. Я говорив, що ми будемо старатися на 8, але ми заробили 10 ліцензій. Це історія вперше, що так вийшло. При тому, що кількість ліцензій на світовому рівні зменшилась.
І треба зауважити, що за кількостю виконання ліцензій перед нами є забезпечені країни – Німеччина має 12 ліцензій, де 4 санних траси, 2-і сучасних стартових естакади, різні ще менші стартові естакади, де саме спорт на дуже хорошому рівні, потім Австрія має 12 ліцензій, де є 2 траси, стартова естакада, все в них зроблено, історія санного спорту дуже потужна, далі – Італія, де є санна траса, стартова естакада, плюс вони дуже близько до Австрії, Німеччини, вони дуже комунікабельні. Якщо італійці в суботу-неділю їдуть додому, і в понеділок їдуть знову на тренування, їм це швидко, доступно, все дуже легко.
Четверта країна – це Америка, де як і в Італії по 11 було ліцензій. В Америки 2-і траси, стартові естакади, вони все мають. Можливості, тренуються, у них будується системно інфраструктура. Ну і п’яте-шосте місце – Латвія і Україна, що мали по 10 ліцензій. При тому, що в Латвії є стартова естакада, є сама траса, а в України немає ні санної траси, ні робочої стартової естакади.
Кор. «ВК»: Хто з наших спортсменів є потенційними претендентами, щоб змагатися на наступних оОлімпійських іграх наступних, які будуть в майбутньому, аби ще покращити свої результати, завоювати медалі?
Тарас Гарцула: У санному спорті вік спортсменів сягає далеко поза 40 років. Найстаршим учасником цієї Олімпіади був спортсмен, якому в цьому році виповнится 45. Тому на сьогоднішній день маємо такий великий плюс, що є ще куди рости. Андрій Мандзій к команді у нас самий старший. Йому лише 38 виповнилось 19 лютого. Є куди рости. Ще в двох олімпіадах мінімум він може прийняти участь.
Читайте також: Канадська фігуристка Діана Стеллато-Дудек пішла зі спорту у косметологи, а в 42 змагається за золото Олімпіади
Антон Дукач на піці форми перебуває, він може показувати хороші результати. Загалом усі ці спортсмени, що зараз є, збережуться. Вони будуть далі продовжувати тренуватись.
Ми робимо великі зусилля зараз на юнаків, які в нас віком 13-16 років, що підійдуть до Олімпіади, і будуть як молодь. Ми хочемо так зробити, щоб і молодь підійшла, і були спортсмени, які з досвідом, і щоб вони ділилися, і в нас більша конкуренція, яка породжувала результат
Бо колись у нас конкуренції не було, так йшло до 2010 року, що були санкарі Якушенко Наталя, Юрій Гайдук. А з молодими була проблема. У нас не підтягували молоді. Але ми зараз задали таких обертів, що маємо з ким працювати, і думаємо про розвиток. З тих будемо вибирати найкращих, хто сам втримається, аби потрапити в команду.
Розумієте ситуацію – коли кількість команди складається, і ми їх беремо відбираємо, а не веземо тих, що просто є. Отоді результат починається, коли починається конкуренція. Старші вже мають досвід, тому будуть працювати, а молодь захоче їх підганяти, і теж показати свій результат.
Я думаю, що наступні Олімпійські ігри готують нам нові сюрпризи. Звичайно, якщо залишимося. Зараз будемо підводити підсумки, як будемо керувати командою, я теж поки не можу сказати. Залежить, як буде все у наступне 4-річчя складатись. Але якщо буде складатися це 4-річчя, то враховуючи всі наші думки-побажання=пропозиції, я думаю, що ще прогресивних варіантів у нас буде більше.
Кор. «ВК»: Як особисто Ви, тренер, підтримуєте своє гарне самопочуття і фізичну форму?
Тарас Гарцула: Я маю максимум тренувань у літній період. Коли приходить осінньо-зимовий, кінець літа – це дуже важко особисто мені тренуватися. Тому що, дивіться: от я сьогодні зранку встав, звітні документи. Перше, що відбувається, питають: що там закласти в автомобілі?. Потім подзвонило керівництво, поспілкувався, зараз з Вами інтерв’ю, наступне – роблю фінансовий звіт. Після цього я біжу скоро на трасу, 2-3 години проведу тренування, піду щось пообідаю, на трасі ж холодно – на вулиці зараз мінус 9 у нас. Тоді сюди-туди, знов сідаєш за документи, робиш звіти, ксериш, робиш папери. От такий процес. І десь чимось доводиться особисто на собі жертвувати.
Друга проблема – це часті переїзди. Зі Львова до Ліллехаммера в Норвегії більше як 2000 кілометрів їзди на автомобілі. Ми ж їдемо не так, як великі машини, що стали, пауза. Ми їдемо – там економимо кошти, там треба швидше доїхати, там до парому, тут на кордоні затримали, і це все ламає ситуацію. Ми пів року у відрядженні, тому не виходить.
Але у мене є така свідомість – що щоб свіжа голова була, я проходжу щодня 20 тисяч кроків. Між тренуваннями стараюся ходити – вверх, вниз.
Читайте також: “Це пес на трасі!” – великий собака супроводжував лижників у гонці Олімпіади-2026
Кор. «ВК»: А в олімпійському містечку були гарні умови для команди, для всіх?
Тарас Гарцула: Звичайно. На олімпійському селищі для команди добрі умови, але це коли команду не болить проблема. Наприклад, треба було рації зареєструвати. От ми їдемо з Німеччини, нам присилають ліцензію на радіозв’язок для спілкування на санній трасі. Треба змінити сигнали, але де їх змінити – щоб переписати сигнали в рації, мені треба їхати десь в сервісний центр. Де це можна зробити в Кортині в горах? Починаються ті переписки – туди лист, туди лист, туди документи. Невизначеність з транспортом, там були затримки, там зривається.
А під час змагань в Мілані-Кортині, якщо взяти 7-ме – 8-ме лютого, тренери на трасі були з 8 ранку і поки змагання не завершились. Там тренувалися двомісні санки (екіпажі), потім дівчата одномісні, і змагання чоловіків одномісні
А тренуватися – потрібна регулярність. Особисто мені це важко. У нас є один тренер, який просто має 2 гантельки, собі з ними попрацює, але в нього немає документів. А в мене, як на головного тренера, падає купа документів. Там пальне треба порахувати скільки на автомобільній заправці, заправиш неправильно – це твої проблеми, твій мінус.
От коли приїжджаю в Україну, стараюсь мати більш активний спосіб життя. Всілякі рухи. Маю ще собаку, з ним багато ходжу, ввечері з дружиною виходимо з дому, то в одну сторону їдемо транспортом, а назад пішки ідемо. В інший час намагаюся з командою працювати на результат.