Нині служба в ЗСУ — це не лише боротьба за території, а й замагання за своїх людей та право жити у своїй державі. У цьому переконаний Командир артилерійського дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» із позивним “Бруклін”. Про шлях до перемоги військовий розповів виданню SD.UA.
“Бруклін” родом із Сіверськодонецька, міста, що було окуповане росіянами 25 червня 2022 року. Того дня українські військові вимушено та організовано відійшли від населеного пункту, який нещадно обстрілювали та штрумували російські окупанти. На той час російська армія планувала підірвати мости між Лисичанськом та Сіверськодонецьком.
Найбільше мені запам’яталася природа цього краю: ліси, річка Сіверський Донець, свіже повітря, наші степи та особлива атмосфера сходу України, —каже військовий. — У дитинстві ми багато часу проводили на природі — риболовля, відпочинок біля води, поїздки з друзями та родиною. Саме такі моменти залишаються у пам’яті назавжди
Командир артилерійського дивізіону розповідає, що виріс у родині військових і з дитинства бачив цю професію зсередини. Великий вплив на нього мав батько — хлопець багато часу проводив разом із татом на аеродромі, бачив роботу військових, техніку, дисципліну, атмосферу служби.
Вибір артилерії теж був свідомим: завжди вважав її одним із найскладніших і найвідповідальніших родів військ, де потрібні не лише витримка й характер, а й точність, холодний розум та вміння швидко приймати рішення. Це велика відповідальність, адже від роботи артилеристів часто залежить успіх підрозділів на полі бою.
Щодо 55-ї окремої артилерійської бригади… Для мене це був невипадковий вибір. Я хотів служити саме в артилерії, у сильному підрозділі з хорошою підготовкою, дисципліною та професійним колективом
Початок Антитерористичної операції у квітні 2014 року “Бруклін” зустрів на сході України, неподалік Слов’янська.
Особливо запам’яталася участь у звільненні українських міст — Слов’янська, Сіверськодонецька, Попасної, Лисичанська, Сіверська, Лимана. Для нас це були не просто населені пункти, а рідні для багатьох місця та люди, які чекали повернення миру й України
Тоді, уже в лавах ЗСУ військовий пдтримував зв’язок із рідними та друзями у Сіверськодонецьку настільки, наскільки це було можливо в тих умовах. У найнапруженіші моменти через бойові дії могли зникати мобільний зв’язок або інтернет, але навіть коротке повідомлення чи дзвінок тоді мали дуже велике значення.
Люди розповідали різні речі про те, що відбувалося у місті в той період. Було страшно чути, як самопроголошена «лнр» встановлювала свої порядки, залякувала людей, влаштовувала беззаконня, рекет, тиск на місцевих мешканців і підприємців. У місті панувала напружена атмосфера невизначеності та страху
Військовий командир каже, що разом з побратимами щодня виконують свою роботу, розуміючи, заради чого воюють. Бо це “не лише боротьба за території — це боротьба за наших людей, за право жити у своїй державі, говорити своєю мовою та будувати власне майбутнє. І саме ця мотивація дає сили навіть у найважчі моменти”.
Звісно, усі розуміють, що це дуже складний і довгий шлях. Війна потребує величезних зусиль, витримки та жертв. Але за ці роки українці показали всьому світу, наскільки ми сильні, згуртовані та готові боротися до кінця за свою землю.
Я також вірю: люди на тимчасово окупованих територіях пам’ятають, що вони — частина України
Аби потрапити на службу до найдавнішого та одного з найдосвідченіших артилерійських з’єднань Сухопутних військ ЗСУ “Запорізька Січ”, варто перейти за посиланням на офіційний сайт.