В основу нової вистави лягли 77 історій про секс. Актори Дикого театру залучають глядачів до діалогу.
Коли ви востаннє відверто говорили про тілесність? А про те, чого хотілося би, або навпаки – чого терпіти не можете в сексі? А ще про те, як повномасштабна війна змінила чуттєвість й вона, можливо, стала іншою. А якою? Одним словом: коли ви востаннє говорили про себе тілесного, безсоромного й від того – дуже справжнього?
“Дикий театр” вирішив поговорити з глядачами на теми інтимної близькості та подумати про те, що насправді вони для нас означають і що підсвічують нам у самих собі.
Вистава “Делікатний режим” – створена з реальних історій, якими поділилися глядачі, а згодом впорядкувала режисерка, драматургиня Тала Березова.
Фото – Микита Делюков
За сюжетом, одного вечора звичайна пральня перетворюється на місце, де чужа білизна розповідає більше, ніж її власники. Тут зізнаються у найпотаємніших фантазіях, закохуються, шукають себе, бояться власних бажань і відчайдушно намагаються бути “нормальними”.
“Це красива та делікатна історія про людей, які навчилися займатися сексом, але так і не навчилися говорити про нього. Ми люди – усі чуттєві, зранені, відчуваючі. Як нам зберегти себе і не нашкодити іншим?”, – коментують у театрі.
Додають, що вистава буде більше схожа на відверту розмову на теми, які не завжди зручно висловлювати, але на які варто говорити і бути щирими – з партнерами, і передовсім – із самими собою.
Режисер вистави – Юра Катинський, художник – Юрій Ларіонов, продюсерка – Ярослава Кравченко, партнерка проєкту – Каріне Мнацаканян.
Прем’єра – 19 і 20 листопада. Квитки – в продажу.
“Мені цікаво дослідити тему сексу сьогодні, адже це один із проявів людяності. Нас усіх добряче поплавила війна, – каже продюсерка Ярослава Кравченко. – Чи стали ми чесніші з собою і партнерами? Чи стали краще розуміти свої бажання, чи взагалі їх втратили? Така розмова корисна і для глядачів, і для команди. Вона робить світ зрозумілішим, а людей – сміливішими і відвертішими”.
Під час роботи над п’єсою «Делікатний режим» провели опитування глядачів, на яке отримали 77 відповідей, розповідає авторка п’єси Тала Березова. Але насправді історій було значно більше, адже ми також опрацьовували інтерв’ю ветеранів війни про реабілітацію після поранень, відновлення стосунків і близькості зі своїми партнерами та партнерками:
“Для нас тема сексу стала передусім майданчиком відвертості, через який можна було побачити певний зріз того, чим сьогодні живуть люди, чого їм бракує, що їх турбує, чого вони прагнуть. І найцікавішим було не стільки зібрати окремі історії, скільки побачити тенденції, які в них повторюються. Виявилося, що однією з найбільших потреб залишається звичайна жива розмова. Про близькість, про власні бажання, про те, що для нас прийнятно, а що ні”.
Тала зазначає, що її особливо вразили жіночі історії.
“Багато жінок розповідали, як лише з роками, через різний досвід стосунків, починали усвідомлювати, що їхнє задоволення має таку саму цінність, як і задоволення партнера. Що дуже довго власні бажання сприймалися ними як щось, що ускладнює близькість, вимагає від партнера додаткових зусиль чи часу. Деякі жінки навіть зізнавалися, що їх дивують еротичні сцени у фільмах, де чоловік із задоволенням спостерігає за тим, як жінка пізнає власне тіло, або щиро захоплений процесом її задоволення, незалежно від того, скільки часу це займає”.
Цікавими називає і розповіді про бажання передати контроль партнеру чи партнерці.
“Часто за цим стояла потреба нарешті відпустити постійний самоконтроль, дозволити собі експериментувати, відкривати нові відчуття. І тут дуже важливою стає різниця між добровільною передачею контролю, яка ґрунтується на довірі та згоді, і порушенням особистих кордонів. Загалом у цих історіях виявилося набагато більше розмов про прийняття себе, ніж безпосередньо про секс. І мені здається, саме тому ця тема сьогодні така актуальна”.
Тала Березова зазначає, що для неї цінним є можливість працювати з режисером Юрієм Котинським.
“Ми активно співпрацювали ще під час написання п’єси, і для мене було надзвичайно цінно, наскільки збігалися наші погляди, відчуття матеріалу й акценти, які хотілося зберегти. Юрій має дуже тонке естетичне чуття і водночас величезну здатність до емпатії. Я впевнена, що для нього важливо не просто відтворити ці історії на сцені, а зберегти їхню делікатність”.